Історія села Олексіївка

Історична довідка

ОЛЕКСІЇВКА ТА ЇЇ ІСТОРІЯ

Село Олексіївка входить до складу Добровеличківського району. Село розташоване за 29 км на південь від районного центру Добровеличківки та за 4 км від залізничної станції Помічна. А як виникло наше село? Давайте разом поринемо до глибин історії. Воно виникло у другій половині XVIII ст. За переказами, тут, на чумацькій зупинці, першим поселився втікач-кріпак, коваль Олексій. У дикому степу поблизу зимівників запорізьких, на правому березі річки Інгулу для захисту від набігів татар і турків у 1754 році було розпочато будівництво фортеці Св. Єлизавети (м. Кіровоград). З цього часу і почалося інтенсивне заселення нашого краю, який називали Новою Сербією. А з 1866 р. до 1879 р. Почалося активне будівництво залізничних шляхів в Україні, серед яких і роз’їзд поблизу села Помічна, що згодом дістав таку ж назву. Біля роз’їзду виросло 9 хат залізничників. Для праці на залізниці потрібні були робочі руки, а саме ними і стали вихідці із ближніх сіл та кріпаки-втікачі з інших губерній. Наше село заселяли біженці із-за річки Вись.

Кутки села

Згодом заснувався хутір Олексіївка, а поряд ще ряд хуторів під назвами Поперечна, Гавань, Солдатське. Назви ці існують і до цього часу, але всі ці хутори об’єднані в одне село Олексіївку. Заселяли село українські селяни з-за р. Висі, що рятувалися від польсько-шляхетського гніту. У народі навіть побутувала така приказка: «Як прийшов Вись, то тільки п’ятами блись». У 80-их роках XVIII ст. майже вся земля білях уторів належала поміщику, ім’я та прізвище якого невідоме. Сюди він перевіз своїх кріпаків. Щоб освоїти великі простори, поміщик заохочував селитися на його землі і вільних людей, які потрапили в залежність від нього.

Гавань

Коли серед степу було збудовано декілька хат, а людям не вистачало коштів на прожиття, вониз аймалися торгівлею. Продавали речі домашнього вжитку, продукти, овочі й фрукти. Продавали навіть книги, вишиті рушники, які дісталися їм від батьків, дідів і прадідів. Одного разу євреї проїжджали повз них і сказали: «Заїдемо й на цю гавань!» Почувшиці слова, люди почали називати себе гаванчанами, а свою місцевість – Гавань. Назву вулиці змінили на Чапаєва, а люди і до цього часу говорять, що живуть на Гавані.

Поперечна

Ця вулиця була названа в честь доброго чоловіка, чесного й мудрого селянина – Прокопа Івановича Поперечного. Шанували його і вдома, й на роботі. Односельці завжди бажали бути такими ж відвертими та чесними, як і цей мужній чоловік. Ну, звісно, прожити таке тяжке життя, не вмерти у роки війни – відважний подвиг. Навіть зараз немає людини, яка б мала таку силу волі, як мав Поперечний П. І. Помер він дуже давно, а вулицю так і не перейменували. Люди й досі шанують його пам’ять і пишаються тим, що він жив саме тут.

Севастьянова балка

Років 200 назад на голій, необробленій землі почали заселятися люди. Робити було нічого, працювати ніде, а жити треба було якось. Займалися, хто чим. Одні худобу розводили. Інші пасіку й птахів, деякі садівництвом займалися, були й такі, що сиділи вдома, доглядали дітей. Та був серед людей і однолюб. Займався тільки улюбленою справою – тримав пасіку та доглядав за бджільми. Жив він осторонь від усіх, бо не любив гамору та шуму. Знали цьогодідавсі: і дорослі, і малі. Часто до діда Севастьяна бігала дітвора, щоб подивитися, як він працює на пасіці. Дід Севастьян був дуже працьовитим, чесним, а головне – щирим до дітей. Малі майже постійно допомагали йому по господарству. За це він пригощав дітей медом. У цій місцевості добре збережена природа, є кущі й дерева, протікає невеликий струмок, за яким доглядають діти. Туди навіть за врожаєм ходять. Збирають ягоди й шипшину, лікарські трави й гриби. А восени школярі ідуть туди по яблука та груші. Із задоволенням доглядають й обкопують дерева. Люди зажди з гордістю називали ту місцевість Севастьянова балка. Зараз вона є місцем відпочинку молоді і людей похилого віку. Навіть дітвору водять на екскурсії в Севастьянову балку і розповідають легенди про доброго діда.

Солдатське

Дуже давно, років, мабуть, з 300 назад у степу над річкою проходили солдати. Після тривалої перестрілки багато кого було поранено. Хто міг – ішов далі, хто ні – залишався. Одного з молодих солдатів було дуже тяжко поранено. Він пошкодив ногу і тому не міг пересуватися далі. Зібравши всі сили, він добрався до найближчої землянки і зостався там до кінця бою. Тривалий час він не міг стояти, ходити та згодом рана загоїлась. Одужавши, заходився будувати невелику хатину. Через деякий час розбудовавули ці продовжилася. Туди приїжджали кріпаки-втікачі, козаки та інші люди на постійне місце проживання. Як тільки біля цього солдата поселилися жінки, які, втікаючи від пана, опинилися тут, він вирішив одружитися. І ось – сім’я. Коли ж все закінчилося, люди зажили добре. Вулицю назвали в честь доброго, людяного солдата Аврама Ліліченка. А може й тому Солдатське, що Катерина ІІ наділяла солдат, які відслужили 25 років, землями і грошима, як раз тут у ціймісцевості. Тому і назвали Солдатським. Навіть тепер можна сказати, що у далекі довоєнні часи (1939 р.) і після війни Солдатське було найбільш розвиненим селом. Люди тут жили краще, село потопало у зелені і хати були вкриті соломою, а деякі навіть залізом, на відміну від Олексіївки, де були тільки землянки-мазанки. Першу свою землянку, яку ще до Революції 1917 року зробив Федір Албов, вкрив черепицею його син Іван Федорович Албов. Так вона і до цього часу збереглася. Радянська влада в селі була встановлена у кінці лютого 1920 року. Першим головою сільревкому був солдат-безземельний селянин Поперечний Проків Іванович. У 1925 році у селі була створена сільська рада, першим головою якої став Громко Іларіон Тимофійович, а секретарем – Вінницький Андрій Кирилович. Після Громка заступив Перекотій Олекса, який у свою чергу передав Харламову Івану Федоровичу. У 1926 році у селі виникла перша партійна ячейка, її першим секретарем був Степан Слободяник, машиніст водокачки села. Перші товариства «совместной обработки земли» (тоді так називалися) на території сільської ради виникли у 1925 році, а у 1929-му – на їх базі були організовані колгоспи: в Олексіївці – «Червоний степ», який очолив Савва Мехеда (чи Панфіл?). Його довго згадували люди добрими словами; у Солдатському – «8 років ВЛКСМ». Його другий голова Онищенко Іван Павлович допомагав людям, шив з ризини на ноги «каби», хтось доніс у район і за це його зняли, став головою Значковський Олександр Олександрович; у Кирилівці – «Пам’ять Леніна», головою якого був Петро Безкоровайний.

Центральна вулиця

Насправді ця вулиця називається не так. Це вулиця Віталія Бабана , а центральною її називають тому, по-перше, що знаходиться вона у центрі села, а по-друге, по цій вулиці ми можемо бачити приміщення сільської ради, будинок культури на 450 місць, а біля нього пам’ятник загиблим односельчанам. Є дитячий садок на 40 місць, Олексіївська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, бібліотека відмінної роботи з фондом 15,5 тисяч книг.